Головна » Статті » Мої статті

Це було... 50 років тому
Це було… 50 років тому
     Минає 50 років відтоді, як голосний шкільний дзвінок сповістив про закінчення школи. I ми, випускники 1958 року, веселою юрбою пішли на поклик Батьківщини.
 
     50-ті роки були важкими. В той час не кожне село мало середню школу, а тому в Богодухівську приходили учні з сусідніх сіл: Красенівки, Комінтерну, Кривоносівки і навіть з Чорнобаю. Це була одна дружна і згуртована шкільна сім'я. У двох випускних класах налічувалось 48 учнів.
 
      Про підвіз школярів ніхто і не мріяв. 3 інших сіл учні влаштовувались у Богодухівці на квар­тирах. Старші навчались в другу зміну. День розпочинався з фізичної зарядки. Учні шикувались для виконання вправ. Це запобігало запізненню на уроки, сприяло фізичному розвитку учнів. Навчання закінчувалося о 20 годині, а то й пізніше. Дуже трудно доводилось восени і взимку. Особ­ливо під час дощ1в і бездоріжжя. Бредемо в гумових чобітках у грязі і темноті додому. Лише дехто мав ліхтарика, який і виводив нас на тверду стеж­ку.
     Приміщення школи складалося з окремих будинків. Два з них залишились від церковно-приходської школи. Пригадую, як одне з них будували самі учні разом з вчителями. Це була так зва­на "ліпка". Стіни зводились із соломи, яку проливали розчином глини і добре втрамбовували. Освітлення — гасові лампи, які під кінець робочого дня від нестачі кисню притухали. Опалення — пічні грубки, в які клали торф і брикет. В класі постійно відчувався неприємний запах.
     Про шкільні їдальні навіть мови не було. Пам'ятаю, меншими брали з собою шматок печеного хліба. Старші якось сором'язливо поглядали один на одного.
     Під керівництвом вчителів фізичного виховання та початкової військової підготовки А.О. Бондаренко, Д.П. Кузьменка та М.І. Касяна будували шкільний тир. Приємно буле зробити перші постріли з малокаліберної гвинтівки, бо відчував, що твоя праця не зникла марно, вона залишиться і для наступних поколінь. Підручники купували за власні кошти. Інколи одним підручником користувались 2-3 учні.
     Був тоді шестиденний робочий тиждень. У вихідний треба було прочитати з української чи російської літератури твір. А ще виконати завдання по кресленню. В ті часи це виконувалось тушшю, з використанням креслярних інструментів, які забирали багато часу.
     Назавжди залишились в пам'яті уроки української та російської мови і літератури, які вели вчителі Н.В. Сиволап, Г.О. Войцях та В.М. Про­хоренко. Вони формували в нас високі моральні якості, забезпечували високу активність та свідому дисципліну. А хіба можна забути уроки фізики і хімії вчителів Ф.С. Орленка, Н.Ю. Черевань, Г.І. Папуші. Вони поєднували вивчення фізики і хімії з досягненням науки і техніки в країні, використовували приклади фізичних явищ природи.
     Незабутніми для мене і моїх однокласників були уроки математики М.Г. Сніжинського. Його велика вимогливість завжди поєднувалась з добротою. На його уроках ми сиділи в повній тиші. При перевірці домашніх завдань підручники закривали. Теореми, висновки, формули слід було знати напам'ять. Вчитель мав вели­кий поношений портфель, який чергові учні переносили з класу в клас. А ще був у нього старий велосипед, на якому часто відвідував батьків учнів, називав їх "папаша, мамаша". Тісний зв'язок вчителя з батьками давав вели­кий позитивний результат.
     Не перебільшу, якщо зазначу, що богодухівський хор, яким керував справжній професіонал-баяніст В.Ф. Нестеренко, мав великий успіх в нашому селі. Саме під його керівництвом учні розвивали, демонстрували талант, несли людям прекрасне мистецтво пісні, слова, танцю.
     В ті часи мало хто в селі мав радіоприймач. Тож гуртківці під керівництвом вчителя І.Х. Го­ловка вперше змонтували детекторний радіоприймач. Скільки було радості, коли в наушниках почули голос Москви.  
     Я міг би говорити про кожного вчителя добрі слова: Є.А. Таран,
В.Н. Бабича, В.А. Боровика, В.О. Калину, П.Л. Папушу, В.Є. Міняйло,
Г.І. Гузюк, Т.П. Чепурну, М.І. Рожко... На жаль, більшість із них мене вже не почують. 3 22 учителів, які навчали нас, залишилось тільки 5. 3 48 учнів відійшло у вічність 16. Такий закон життя.
     Я сам відпрацював на ниві освіти 45 років. Перепробував різні методи навчання, Але, на мою думку, рівень знань учнів падає. Інтерес до навчання набагато нижчий, ніж був у 50-і роки. Оцінюючи самокритично свої знания, скажу, що мав тоді добрі і грунтовні знания. Як результат, я з першого разу вступив до сільськогосподарського технікуму на факультет агронома. Не зміг його закінчити — служба в армії. В збройних силах успішно закінчив навчальний підрозділ. Після — навчався в Черкаському педагогічному інституті.
     50 років вже позаду. А дзвінок знов лунає. I ми за велінням душі і серця бажаємо злетітись знов, мов пташенята, до свого гніздечка, щоб розповісти про радості й печалі, зустріти тих, хто дав нам знання, вивів нас на життєву дорогу. Велике спасибі і низький уклін Вам, шановні вчителі, за творчий неспокій, професіоналізм, щиру людську душу від всіх випускників 1958 року.
                                                        А. НОВ1КОВ, випускник 1958 року.

Такими ми вже були через 25 років, а ще через чверть століття ми поспішали 30 травня 2008 року на урочисту лінійку з нагоди свята Останнього дзвоника для Випускників-2008 року та нашої зустрічі через 50 років



Вистояти всю лінійку нам уже не просто

 

На екзаменах ніколи так не хвилювалися, як під час виступу на лінійці


Спогади… Емоції… Хвилювання… Радість!!!
Через годы, через расстоянья
на любой дороге, в стороне любой
песне ты не скажешь досвиданья
песня не расстанется с тобой.
 
 
в гостях у однокласниці 30.05.2008 року
Категорія: Мої статті | Додав: Хоруженко (16.12.2011)
Переглядів: 717 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
0
1 mselo   [Матеріал]
Подяка Вам, шановний Анатолій Сергійович. Ви педагог від Бога...

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]